Святкуєш?

Чем ближе 9 мая...

Андрей Громенко: В преддверии "дня победы"

Для "Майдану"

Чем ближе 9 мая, тем выше поднимают головы те, кто еще недавно трусливо прятался по темным закоулкам.

Сегодня те, кто считает сталинские преступления – доблестью, а убийство украинцев – подвигом, готовятся праздновать «Победу» (и для них неважно, что этот день в большинстве стран – участниц антигитлеровской коалиции никто не отмечает). Они уже вывешивают на биллбордах портреты Сталина и собираются открывать памятник усатому палачу.

Они снова готовятся загаживать улицы наших городов грязными георгиевскими тряпками, а представители преступной Коммунистической Партии в Верховной Раде уже внесли законопроект, предполагающий празднование под красными флагами бывшего Советского Союза…

При этом, как обычно, со стороны гомосоветикусов раздается лай в отношении тех, кто боролся против советских преступлений. Нынешняя оккупационная власть всячески поддерживает антиукраинский шабаш, а ее представители на каждом углу «метят территорию» - то скандальным решением донецкого «суда» по поводу Героя Украины Степана Бандеры, то грязными фальсификациями депутата Колесниченко по поводу выдуманных «преступлений ОУН-УПА» (по степени наглости и цинизма данный субъект превзошел даже пропагандистов из советских спецслужб).

Грязи и желчи украинофобов тяжело что-либо противопоставить в открытую – многие масс-медиа давно принадлежат бизнесменам, лояльным к Партии Регионов, а некоторые уже давно превратились в классические «брехунци», культивирующие украинофобию и восхваляющие преступный советский режим. Недавно гауляйтеры новой власти – Арфуш с Бенкендорфом – добрались и до Первого Национального канала, завершив оккупацию украинского информпространства. Так что кампания по промывке мозгов украинцев и вкладыванию в эти мозги «общесоюзной истории» имени Табачника-Семиноженко обещает быть успешной:(

Что же остается нам, украинцам? Только поддерживать друг друга и рассказывать друг другу ПРАВДУ – правду, которую всеми силами пытается задушить оккупационный режим Януковича.

Когда вам предлагают праздновать «День Победы» Советского Союза –
ПОМНИТЕ:

1. «Великая Отечественная Война» - ложь, придуманная в СССР для того, чтобы не говорить о Второй Мировой. Которая началась для многих украинцев за 2 года до сорок первого…

2. Вторую Мировую Войну начали совместно Сталин и Гитлер, по предварительному сговору. Секретный протокол («пакт Молотова-Риббентропа») предполагал нападение СССР и нацистской Германии на мирные страны Европы и раздел сфер влияния. И этот план БЫЛ реализован.

3. Если бы не «золотой сентябрь» 39-го – НЕ БЫЛО БЫ 22 июня 1941! Разорвав Польшу вместе с Гитлером, Сталин сам пустил бесноватого фюрера к себе на границу.

4. Когда вам врут о «коллаборационизме» украинских националистов – ПОМНИТЕ: главным союзником Гитлера до 1941 года был Советский Союз! Нефть, зерно, марганцевая руда, хлопок и фосфаты, сотнями тысяч, а иногда и миллионами тонн СССР поставил нацистам с 1939 по 1941 год. В то же время успешно сотрудничали между собой НКВД и гестапо: http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/684588

5. Апофеозом дружбы социалистических режимов Сталина и Гитлера стал совместный военный парад в Бресте под командованием Кривошеина и Гудериана. Вожди СССР на банкетах произносили тосты за здоровье «великого фюрера, которого любит немецкий народ». До нападения Германии СССР был ее лучшим другом и пособником нацизма в Европе.

6. Победа СССР над Германией – не просто уничтожение кровавого гитлеровского режима. Это еще и возвращение режима советского, на счету которого – также МИЛЛИОНЫ убитых, замученных, арестованных украинцев. Эта "победа" далась ужасной ценой - ни одна армия мира не несла в войнах таких потерь. Тоталитарный советский режим не берег своих солдат, бросая их в мясорубку войны без счета. Вспомните процент украинцев в Красной армии, чтобы понять, каких потерь стоила такая "победа"... Впору не праздновать, а траур объявлять.

7. СССР – это чудовищные политические репрессии, ГУЛАГ, «тройки», карательная психиатрия.

8. СССР – это страшное преступление Голодомора, уничтожившего свыше 3 миллионов украинцев.

9. СССР – это зверские репрессии против населения Западной Украины в 1939-41 годах, когда за 2 года население этих регионов уменьшилось на 10%, а огромное количество людей – украинцев, поляков, евреев и др. – лишилось всего своего имущества.

10. СССР – это подлое предательство сотен тысяч украинцев, земли которых Сталин отдал Польше, обрекая их на смерть или выселение, а также разграбление их имущества польскими колонистами. В то время как отряды УПА защищали своих земляков, Советский Союз присылал подкрепления польским оккупантам… «Операция Висла» - совместное преступление советских и польских коммунистов против украинского народа.

11. СССР – это послевоенные репрессии на Западной Украине, когда в борьбе с национально-освободительным движением уничтожались целые села, а число репрессированных достигло полумиллиона!
12. СССР – это вселенское зло, осужденное мировым сообществом. Парламентская Ассамблея ОБСЕ осудила преступления нацизма и сталинизма.

Украинцы, друзья! Не забывайте об этом.

Не празднуйте праздники оккупантов. Пусть этот день будет днем уважения к выжившим и памяти павших. Пусть в этот день будет проявлена забота о стариках-ветеранах… Но нельзя допускать помпезных парадов и победных речей под запятнанными грязью и кровью знаменами кровавого тирана Сталина – брата-близнеца Гитлера.

Помните о войне. И не дайте себя обмануть тем, кто хочет, чтобы эта война никогда не закончилась…

Кольорові раси та їх вплив на українські расові елементи

Мову і правопис ориґіналу збережено.

Число 2136

“ЧАС” з дня 21. квітня 1936.

Сторона 3.

Кольорові раси та їх вплив на українські расові елементи

(З викладу д-ра Ростислава Єндика в Українськім Науковім Інституті)

Серед людських рас панує принцип двоякої боротьби: аґональної і континентальної. Напрямком першої є добір серед громади, а друга покриваєть­ся з кольоніяльним завойовництвом.

Пімічується ступневий занепад Заходу з при­чини деякого частинного ослаблення біольогічної динаміки. Це ослаблення використовують колірові племена й організуються під расовим кличем – “бий білих”. Провід обіймає Японія і большевики. Загалом у часі 1800-1932 р. зросло число кольо­рової людности в 3,5 разів, число ж білої людности лише в 2,3 разів.

Причини жилавости японського народу лежать у їхньому довгому відокремленні та зударі релігійно-трансцендентальних постулятів до найбільшого роз­множування родин при малих засобах виживлення.

Московщина від доісторичних часів представ­ляє кінець клина палеоазійської раси, що її осеред­ком є Сибір. Колишні старі руські роди і винародовлені чужинці здегенерувалися й загинули під топором революції. Тепер правлять Росією фінсько-монгольсько-туранські мішанці, які заливають теж Україну. Між ними переважають палеоазійські (25,8 відсот.), ляпоноідні (20,8 відс.) і арменоідні типи (13,3 відс), а лише 40 відс. припадав на середземноморців і нордийців.

Наступ на Україну йде з двох боків: творен­ням валу на румунсько-польській границі та відрубанням Донбасу і Підкавказзя надволжанським кли­ном. Україна протиставляється московським заду­мам здоровим природнім расовим інстинктом та расовою відразою до расово чужих елементів, і в ньо­му саме відзеркалюеться боротьба двох рас за посідання України.

Одначе понад усякий сумнів мусить побідити раса відвічного українського туземного елементу, хоч остаточний вислід спинюється такими плянови­ми насильними большевицькими заходами, як напр. кольонізація, виселювання й мішані подружжя. *) В противному разі грозить Европі перемалювання на жовто коштом України, як східнього охоронного муру Европи й її культури і цивілізації.

Із заходу наступає на Езропу чорна небезпека у Франції, яка постійно посилюється передусім на полудні. Початок дала війна, докінчують спроваджу­вані чорні робітники. У Парижі нараховують вже по Айкштедту 200 000 мішанців. В новій французькій літературі виступають “чорні французи”.

Жиди представляють особливу породу з “фацієс юдаіка”, “анімус юдаікус” дарма, що склада­ються вони із европейських рас. Обі питоменности повстали в історичних схрещеннях рас і доборі. В Україні представляють жиди окупацію на верхівних місцях, у яких як московські аґенти займають кіль­ка разів більше відсоткового стану серед українців. Чим скорше жиди зникнуть з України, тим краще для них самих і України.

-----

*) Це видно м. и. із статистики мішаних подруж на Україні, що в українців виносили у роках 1925, 1926 і 1927 лише 3,08 відс, 2,99 відс. і 3,36 відс. у мущин і 4,84 відс. 4,24 відс. і 4,56, відс. у жінок, коли анальогічні цифри у німців на Україні виносили 11 – 12 відс, у москалів 26 – 39 відс, а у поляків навіть 31– 42, 48 відсотків.

підготовка тексту: FrauSieg

постійна адреса статті:

http://aratam.blogspot.com/2009/11/normal-0-false-false-false.html

EVERLAST в Тернополі

ВРЯТУЙ ПОПА – КУПИ СВІЧКУ або МІСІОНЕРСЬКИЙ ПЛЯЖ В АЛУПЦІ

Божий промисел
Як церкви борються за душі й грошові знаки

Васютин Василь Лаврик Андрій Буткевич Богдан
Український тиждень
Номер 33-34 (93-94) за 14.08.2009

Об'єднати різні конфесії важче, ніж відмовити великі корпорації від конкуренції між собою. Патріарх Російської православної церкви Кирило, котрий недавно відвідав свою українську паству, відмовився зустрітися з Патріархом Української православної церкви (Київського патріархату) Філаретом та представниками інших конфесій. У суто пасторську мету візиту наставника російських православних мало хто вірить, адже відбувся він перед самісіньким стартом виборів президента України, а відразу по поверненні до Білокам’яної Патріарх поспішив «поділитися враженнями» з керманичем РФ Дмітрієм Мєдвєдєвим. Водночас ніхто майже не говорить про економічне підґрунтя відвідин Кирилом України. Між тим саме тут живе найбільша паства Московського патріархату, а обіг коштів в українських приходах МП, за підрахунками експертів, сягає $500 млн на рік.

Церковна економіка

За оцінками Миколи Мітрохіна, директора московського Інституту вивчення релігії в країнах СНД і Балтії, річний оборот готівки в приходах і єпархіях церков Київського та Московського патріархатів – щонайменше $500 млн у кожній. Плюс ще $200 – 250 млн неконвертованих у готівку пожертвувань з боку приватних осіб і держави. На думку Ростислава Іщенка, віце-президента Центру корпоративних відносин, сумарний бюджет УПЦ МП і УПЦ КП сягає близько $20 млрд. Щодо римо-католицької та греко-католицької церков, то тут може йтися про сотні мільйонів доларів, у автокефалів – десятки мільйонів на рік.

Комерційну систему церков візантійської традиції становлять приходи (храми і монастирі), єпархіальні управління на рівні регіонів та комерційні підприємства, засновані за участю настоятелів. До системи тісно примикають численні благочинні та просвітницькі фонди. Найнижчий рівень церковної організації – храми і монастирі – фактично перебувають на самофінансуванні й мають чотири статті стабільного доходу. Перша – пожертвування прихожан, зроблені під час і після служби. Але вони мізерні. «Ті надходження, що потрапляють до кухлів храмів під час богослужінь, – це мінімум прибутків, які отримує церква, – запевнив Тиждень відомий релігіознавець, котрий просив зберегти його інкогніто. – Покійний (московський. – Ред.) Патріарх Олексій казав: того, що надходить у кухоль, ледве вистачає лише на утримання московських духовних шкіл. Тож церква змушена шукати інші джерела прибутку».

Три інші статті доходу храмів і монастирів – продаж свічок, що дає близько 60 – 70% бюджету приходів, ікон, книжок, прикрас та послуг (хрещення, відспівування, читання поминальних записок тощо). Високий відсоток сукупного доходу храму від продажу свічок пояснюється особливістю візантійського обряду. Свічки купує майже кожен, хто прийшов до храму, а низька їхня собівартість дає змогу при продажу отримувати 200 – 300% прибутку.

Дохід єпархій складається з церковного податку на приходи, доходу від діяльності єпархіального храму і доходу з єпархіального складу. Церковний податок на приходи встановлюється у розмірі 20 – 25% з обороту храму або монастиря. Але його зазвичай платять не всі храми. До того ж приходська звітність легко фальсифікується: на папері занижуються розцінки за «треби», а дохід із пожертв рядових прихожан взагалі часто не вказується. Деякі святі отці ставляться до торгівлі у храмах, як до звичайного бізнесу: купують продукцію за однією ціною, а відпускають за іншою – в результаті непогано заробляють. Священик містечкового храму за місяць може отримати близько $1 тис. Під час великого релігійного свята пожертви прихожан у такому приході можуть сягнути $4 тис.

Головним джерелом наповнення церковної скарбниці є великі меценати – мова йде як про багаті фізичні особи, так і про великі державні корпорації, що фінансують різноманітні церковні проекти. У Росії це, зокрема, Російські залізні дороги (РЖД) та Газпром. В Україні поміж найбільших меценатів – Укргазбанк, що належить депутатові від Партії регіонів Василеві Горбалю, та структури Андрія Деркача. До речі, вони навіть були делегатами Помісного собору РПЦ, на якому вибирали Патріарха.

Кесареве

Дехто з священників має власні магазини, кафе і бари. За незалежними оцінками, до 10% душпасторів вклали гроші в бізнес. «Я не раз мав справу зі священиками всіх конфесій, що займаються звичайним бізнесом, – каже Тарас Антошевський, директор Релігійно-інформаційної служби України. – Один із них навіть мав ріелтерську справу. Не бачу в цьому нічого крамольного. Якщо парафія не може дати священикові (фінансову – Ред.) можливість займатися лише душпастирською працею, то він цілком має право шукати собі заробіток на стороні». «Ієрархи всіх церков – досить заможні люди, – додає інший релігіознавець, який просив не називати його імені. – І все ж не треба плутати їхні власні прибутки з церковними. Майже всі церковні можновладці мають бізнес, але ж доходи від нього рідко потрапляють до церковного бюджету. Така ситуація є типовою для тотально корумпованої країни».

Частина церковної верхівки інтегрована у донедавна надприбутковий будівельний бізнес. Зокрема, Василь Столяр, який фігурує у податковій документації як головний бухгалтер Свято-Успенської Києво-Печерської лаври, за даними Тижня, є співзасновником ТОВ «Інститут православного храмобудування». Співвласник цієї фірми Леонід Шульженко контролює будівельну компанію «Побутрембуд».

В епіцентрі скандалу опинилася в червні Кримська єпархія УПЦ МП, після того як з’ясувалося, що вона передала фірмі «Світло» і торговому дому «Ярославль» у суборенду «для місіонерської діяльності» пляж в Алупці. Пікантності ситуації додало те, що ці комструктури контролює підозрюваний в отруєнні Віктора Ющенко екс-заступник голови СБУ Володимир Сацюк.

Особливою набожністю відзначився колишній ген­прокурор Геннадій Васильєв. На початку 2000-х у Донецьку спалахнув скандал довкола ТОВ «Компанія «Свята Діва Марія», засновником якої він був. Підприємство, створене з благословення вже померлого митрополита Донецької єпархії Леонтія (Гудимова), мало сприяти у будівництві Покровського храму. Водночас воно взялося за облаштування ринку навколо церкви, залучивши близько $700 тис. у приватних інвесторів, переважно пов’язаних із правоохоронними органами. Ринок і храм звели, однак інвестори так і не побачили ні своїх грошей, ні дивідендів.

Співрозмовники Тижня відзначають тенденцію, коли представники церкви займаються конвертацією грошей та контрабандою товарів через свої рахунки і канали. Нещодавно в одному з приходів УАПЦ було зафіксовано випадок, коли як одяг для прочан завезли сумочки Prada. Потім, щоправда, настоятеля, який організував аферу, відлучили від церкви.

«Могутність усіх без винятку українських церков, починаючи від православних і закінчуючи греко-католиками, нині ґрунтується не на духовному подвигу священиків, а на вмінні вибивати у будь-якої влади привілеї, – стверджує Віктор Небоженко, президент соціологічної служби «Український барометр». – Саме вміння добре працювати на кордоні з митниками робить церкву дуже прибутковою організацією – від Санкт-Петербурга до Львова. Єпархії, що географічно межують з іншими країнами, є найбагатшими. Усі майже 20 років незалежності саме через церкви всіх мастей надходить нескінчений потік матеріальних цінностей, що не потрапляє в поле зору державних органів. Церква вибила собі великі податкові пільги, тож через релігійні організації йде все – від секонд-хенду до елітної парфумерії та алкоголю».

Бухгалтерія церков – значною мірою табу для державних контролюючих органів. Надходження і використання пожертв світська влада фактично не контролює, що породжує прості, але вельми ефективні конвертаційні схеми: за певний відсоток пожертва на храм повертається комерційній структурі у вигляді ніде не облікованої готівки. «Якщо вам потрібно перевести чималу суму грошей, наприклад, з-за кордону в Україну чи навпаки, ви можете сміливо йти до якоїсь євангелістської церкви, – зазначає Віктор Небоженко. – Ви можете бути впевненими, що гроші будуть у потрібний час у потрібному місці під виглядом пожертви на розвиток церкви».

Вибір пастви

Усі політичні сили, за винятком хіба що комуністів та інших апологетів матеріалізму, розглядають церкву як важіль для мобілізації віруючого електорату. «Звичайно, політичні партії підкуповують священиків у своїх електоральних цілях, – запевнив Тиждень один релігіознавець. – Широко відомі факти прямого підкупу священників УПЦ МП перед виборами 2004 року – тоді в багатьох єпархіях відкрито роздавали конверти з грошима. Першою ластівкою стали загравання з цервою Леоніда Кравчука ще перед виборами 1994-го. Потім був Леонід Кучма з його указом про остаточне передання всіх культових споруд церквам напередодні виборів 2002 року. Найсвіжіший приклад – зустріч Юлії Тимошенко 13 липня з членами Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій, на якій кожній організації було обіцяно певні пільги та привілеї. Цей список можна продовжувати до безкінечності».

«Політичні партії та церква діють у досить тісному зв’язку, – стверджує Віктор Небоженко. – Свіжий приклад – як Віктор Янукович не відходив ні на крок від Патріарха Кирила. Цим він намагався трохи здешевити вартість підкупу церкви. Адже одна справа підкуповувати кожного конкретного дяка і зовсім інша – Патріарха».

«Прямий підкуп церковних ієрархів у передвиборчих і політичних цілях – досить звичайна річ, – констатує Тарас Антошевський. – Напередодні останніх виборів в одній із церков на Львівщині (УПЦ МП) за два тижні до голосування всім священикам приходили папірці з вказаними кандидатом та партією, за яких належить голосувати. І голосували, попри хороші особисті стосунки ієрархів з іншими кандидатами, щоправда, невгодними єпархії та центральному керівництву».

«Але слід розуміти, що в електоральному плані церква є безперспективною, – застерігає Андрій Мішин, директор Інституту стратегічної політики. – Адже, як свідчить практика, вона дуже любить брати і нічого не віддавати. Є багато прикладів, коли церковники обіцяли результат, брали чималенькі ресурси, але це ні до чого не приводило. Саме тому політики останні кілька років вже не намагаються мати якісь відносини з церквою у виборчому плані. Віруючі українці не схильні тепер довіряти свій вибір навіть священикам. Передусім це стосується прихожан православних конфесій, а також греко-католиків, які якщо й слухатимуть якогось церковника, то лише свого приходського священика».

«Треба визнати, що ефективність підкупу церкви невелика, – погоджується з ним Небоженко. – Зазвичай церковники – дуже горді й водночас необов’язкові люди, при цьому достатньо багаті, щоб бути розбірливими у виборі пропозицій».

«Пряма агітація через парафію, як показує приклад останніх виборів, не забезпечує вагомого результату, – додає Антошевський. – Понад те, до самого священика ставлення стає дуже поганим. Тож зараз зазвичай використовують елегантніші методи впливу на електорат: непряму агітацію через, наприклад, відзначення певних партій та кандидатів церковними орденами, визнання їх зразковими синами церкви тощо». Звісно, пасторське благословення не гарантує перемоги на виборах, але додає ваги в очах віруючого електорату.

ПОЧАЇВ. 5серпня 2009 року

Джерело: ПОЧАЇВ

всі фото >>>