Glück im Kampf: Поштові картки початку ХХ ст.

Моя ти любо! Мій ти друже! Не ймуть нам віри без Христа, не ймуть нам віри без попа раби, невільники недужі! Заснули, мов свиня в калюжі. В своїй неволі! Мій ти друже, моя ти любо! Не хрестись, і не кленись, і не молись нікому в світі! Збрешуть люде, і візантійський Саваоф одурить! Не одурить Бог, карать і миловать не буде: ми не раби його – ми люде! Моя ти любо! Усміхнись і вольную святую душу, і руку вольную, мій друже, подай мені. То перейти і він поможе нам калюжу,поможе й лихо донести, і поховать лихе, дебеле в хатині тихій і веселій. Блукав я по світу чимало, носив і свиту, і жупан... Нащо вже лихо за Уралом отим киргизам, отже й там, єй же Богу, лучче жити, ніж нам на Україні. А може, тим, то киргизи ще не християни?.. Наробив ти, Христе, лиха! А переіначив людей Божих? Котилися і наші козачі дурні голови за правду, за віру Христову, упивалися і чужої, і своєї крові!.. А получчали?.. Ба де то! Ще гіршими стали, без ножа і автодафе людей закували та й мордують... Ой, ой пани пани християне!..